нагнали так на сто кроків; тоді, дотримуючи цю дистанцію між ними і нами, ми пішли Оксфордською вулицею, а тоді по Ріджентстріт. Вони раз спинились і подивились у крамницю, Гольмс слідом за ними зробив те саме. З хвилину по тому, він радісно скрикнув і, слідкуючи за поглядом його очей, я побачив закритого візника, в якому сидів якийся пан, що був спинився по другому боці вулиці, а тепер знову крок за кроком рушив наперед.
— Ось де наш добродій, Ватсоне! Ходім! Хоч подивимось добре на нього, коли більш нічого не можемо зробити!
Тоді я помітив густу чорну бороду й гострий погляд уважних очей із бокового вікна візника. В ту мить віконечко до фірмана відчинилось, бородатий пан щось йому крикнув і візник скажено полетів здовж Ріджентстріт. Гольмс оглянувся на всі боки за візником, але ніде не було видко вільного. Тоді він кинувсь серед вуличного руху доганяти бігцем, але фіякер уже був далеко напереді і незабаром щез із очей.
— Отак, — сказав гірко Гольмс, вискочивши задиханий і блідий із пересередя, з
5 Конай Дойль
65
