риканським акцентом, сидить у кутку прозаїчного ваґону залізниці; але дивлячись на його темне виразне обличчя, я більш, ніж коли, відчував, що він був правдивим наслідником старого роду, довгої лінії гордих палких і звиклих панувати людей. У його густих бровах, рухливих ніздрях і в великих карих очах було видко гордість, сміливість і силу. Якщо на тому непривітному степу нас чекало важке й небезпечне завдання, то з таким товаришем можна було бути певному, що він розділить сміливо ту небезпеку з тобою.
Поїзд іспинився на невеличкій станції, і ми всі вийшли. Надворі за білим низьким парканом нас чекав екіпаж, запряжений парою невеличких, міцних коней. Наш приїзд був, очевидячки великою подією, бо і начальник станції і всі забігали коло нашого баґажу. В цьому тихому мирному куточку я дуже здивувався, побачивши, що коло воріт стояло два вояки, схилившись на свої короткі рушниці, й уважно оглянули нас, як ми виходили. Візник, сухий маленький чоловічок, привітався до льорда Генрі Баскервіля, й за кілька хвилин ми швидко ко-
95
