Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тилися по дорозі. На обидва боки від нас розгорталися пасовиська, старі з високими дахами будинки визирали зза густого зеленого листя, але за цим соняшним мирним краєвидом стояла, темна проти вечірнього сонця, довга мелянхолійна лінія степу, де-не-де перервана нерівними грізними горбами.

Екіпаж звернув у бічну дорогу, й ми почали з'їжджти вгору по глибоких накочених віками дорогах із високими окопами, вкритими вогким мохом і буйним попереплутуваним із ожиною, листям папороття, яке блищали під промінням заходового сонця. Все під'їжджаючи вгору, ми переїхали вузький ґранітний міст і поїхали здовж голосного струмка, який швидко котився між сірим круглим камінням, пінився і ревів. І струмок, і дорога вились по долині, густо зарослій низьким дубом і ялинами. На кожному повороті Баскервіль скрикував від радощів, роздивляючись на всі боки і ставлячи безконечні питання. Все йому здавалося гарним, але, на мій погляд, сум і мелянхолія були розлиті навкруги, особливо через ясні признаки осені. Жовте листя вкривало дороги й сипалось на нас, як ми проїздили.

96