Гуркіт наших колес замірав, як ми проїздили через купи гнилого одягу дерев.
— А це що таке? — скрикнув Др. Мортімер.
Просто перед нами хвилястою лінією вирисовувався контур височини, на якій простягся степ, а на самій горі, різько й ясно, мов статуя їздця на пєдесталі, сидів на коні вояк із рушницею через плече, темний проти заходового сонця й непорушний.
— Що це таке, Перкінсе? — спитав Др. Мортімер.
Наш візник напів повернув голову.
— З каторжної тюрми в Прінстовні втік один каторжний; вже три дні, як сторожа пильнує всі шляхи і всі стації, але ще й досі ніхто не бачив його. Фермери навкруги ремствують незадоволені з того.
— Чого ж незадоволені? Кожний, хто дасть вказівки, дістає п'ять фунтів.
— Так, то так, але що варті п'ять фунтів у порівнянню з тим, що вам переріжуть горло. Як би це був звичайний каторжний, а цей ні перед чим не спиниться.
— А хто ж це такий?
— Сельден, убивець з Ноттінґ Гіля.
7 Конан Дойль
97
