фити в долішню часть вікна. Як бачите, я справді знайшов дірку.
— Але хтож міг замкнути вікно й зариглювати його знутрі?
— То напевно вчинила пані Кебіт. Але, але! Що я там бачу!
На бюрку лежала гарна дамська торбинка з крокодилячої шкіри, окута сріблом. Хольмс відчинив її й викинув на стіл те, що в ній знаходилося. Що ж се було? Двайцять банкнотів по пятьдесять фунтів стерлінґів, звязаних між собою червоною стяжкою — більше нічого!
— Се треба сховати, звернувся Шерльок Хольмс до інспектора. Се матиме значіння при розправі. І він передав урядникові гроші з торбинкою.
— Тепер займемося тою третьою кулею. Як се показує дірка, вона вийшла з кімнати. Скажіть но, панно Кінґ, казав він до кухарки, чи той перший стріл, від якого ви збудилися, здався вам гучнійшим від другого?
— Я тоді тільки що збудилася, тому не можу докладно сього сказати, але він мені дійсно здався надзвичайно гучним.
— А чи не пало тоді разом два стріли?
— Не можу сього сказати з певністю.
— Мені здається, що напевно так було, казав Хольмс. А тепер нам вже нема чого робити в сьому покою. Перейдемося садком і пошукаємо там яких доказів.
