життя. Тільки по її одружінню з сим анґлійцем, мені удалося викрити місце її побуту. На свій лист я не дістав від ней відповіди. Потім я сам приїхав, а тому, що надсилати листи було марною працею, я почав уміщувати свої повідомлення скрізь, де тільки вона могла їх бачити.
— Я мешкаю тут вже місяць у дворі Ельрідж, винаймаю там покій в партері і можу непомітно входити й виходити. Не зважаючи на всі мої старання, Ельсі не схилялася до розлуки з чоловіком. Спочатку я намовляв, потім почав загрожувати. Я знав, що вона читає мою писанину, бо одного разу побачив відповідь під своїм письмом. Нарешті вона надіслала мені листа, в якому благала, щоб я виїхав, бо її серце розірвалосяб від болю, колиб чоловік її зазнав ганьби. Писала, що о третій рано, коли чоловік засне, зійде на діл і поговорить зі мною. Вона дійсно прийшла і принесла гроші, бажаючи намовити мене до відїзду. Але сим допровадила мене до розпуки. Схопивши її за рамя, я силоміць хотів витягнути її через вікно. В той мент впав до кімнати її чоловік, тримаючи у руці револьвер. Так стояли ми око в око, один проти одного, бо Ельсі упала на підлогу. Я мав також револьвер, який скермував проти нього. Він стрілив, я за ним, майже одночасно. Він не трафив, а мій стріл був смертельний. Зараз же я втік через город і ще чув, як за мною замкнули вікно. Присягаюся, панове, що оповів вам цілу правду. Нічого більше я про сю справу не
