До сього часу його відсутність не тягнулася довше одного дня і у вечері він повертав змучений і виснажений до дому. Але сим разом його не було вже сорок вісім годин і в сій хвилині він напевно лежить в тому брудному гнізді, між ріжних непотребів людського роду. Вона була певна, що знайде його в „Золотому Шинку“ на Свендем Стріт, але що могла зробити там молода, несміла жінка, між пяною голотою, яка там збиралася!
Так стояла справа. Був тільки одинокий вихід: се щоб я пішов з нею до курильні опіюма. Або може ще краще, як сам піду? Я лікар її чоловіка і маю вплив на нього. Міг би менше утіснятися як вона.
Я дав їй слово, що через дві години відвезу його фіякром до дому, якщо дійсно знайду в указаному місці.
Десять хвилин пізнійше я вже їхав в справі, що видавалася мені незвичайною, хоч тільки пізнійше міг переконатися в її дійсній незвичайности.
Перша часть моєї подорожі відбулася без труднощів. Свендем Стріт був се поганий заулок, що тягнеться за великими складами на північ від Темзи аж до Льондонського Мосту. В темряві я ледве найшов чорний, як пивниця, отвір, до якого провадили брудні східці. Наказавши фіякрові чекати, я пішов на діл. При миготливому світлі
