кілька віршів у «Черниговскихъ Губернскихъ Вѣдомостяхъ». З Полтави він шле до «Основи» вірші, оповідання, дописи — здебільшого про освітні справи, а разом знаходить і за кордон шлях та цілу низку творів своїх з 1862 р. містить по галицьких виданнях, що під власним прізищем, а що під псевдонімами: Переходовець, Верниволя й ин. Педагогична праця навернула Кониського до заходів коло шкільних підручників та популярної літератури, і з цієї парости письменства дав він також кілька праць. З них побачили світ тільки «Українські прописі» (1862) та «Арихметика або Щотниця» (1863), решта-ж попропадала в цензурі або серед тих пригод, що незабаром спікали автора. Робота в недільних школах мала й ті наслідки, що Кониський зав'язав зносини з Петербурзьким Комітетом Грамотности і в своїх листах до його став одним із піонерів ідеї української школи та перших перед російською громадою оборонців права українського люду на свою національну школу.
А тим часом збіралися вже на обрію темні хмари й загуркотів незабаром грім над українством, як цілим, та над більш енергічними його робітниками. Припинилась «Основа», впав «Черниговскій Листокъ», де друкував Кониський свої літературні твори. Зникли під забороною недільні школи, в яких провадилась його педагогична праця. Відомий циркуляр Валуєва з його класичним «не было, нет и быть не может» на адресу української мови перетнув одразу, мов нитку тоненьку, всі заходи коло популярного українського письменства, до якого Кониський також вложив був свою лепту. Не стало місця незабаром, де-б прикласти можна було працьовиті руки. Почала насильницька рука добіратись і до поодиноких людей, що виявили небезпечний неспокій духа. В житті бо запанував тоді на-голо Молчалін і щирим робітникам з негнучкою спиною не знаходилось кутка на поневоленій землі. «На лихо лю-
