Дали йому сотню, позичили; і нікому не втямки, на що дідові гроші. Ніхто нічого не помічає, що Євмен думає-гадає.
А перегодом Євмен і каже до Семена:
— Рушай на заробітки в Таврію, а позичені гроші лиши жінці до рук, нехай потроху вивозить дерево.
Як почав його маєткословити, той і пішов.
Бачимо небавом — дід у себе на дворі нову хату закладає, та за шість тижнів і готова, немов з землі виросла. Люди дивуються: на що Євменові нова хата, коли й старій віку нема? Діти рідні про те не відають; спитають — так він або мугикне що, так невиразно, що й не розбереш, або скаже:
— То не хата, то омшаник з вікнами буде.
Чи омшаник, — то нехай і омшаник, не наше діло.
За тиждень до Клеччаної неділі почали крокви стягати. Тоді дід до Семенихи:
— Йди на прощу з дітьми до Київа.
З нашого села велика сила людей ходить до Київа святого відговітися к Тройці. Пішла й Семениха.
Євмен тоді до майстрів:
— Розбирайте хату.
Думаємо: до чого отеє дід химородить? Чи він часом не теє? Так ні-ж! нічого такого не знати.
Хату розібрали, а увечері дід скликав парубків і каже:
— А нуте, хлопці-молодці, богу на прийом: по деревині на плечі, та на Семенове дворище; за те мій могорич: по чарці — по другій і липівка меду. Нуте! толокою…
Кинулась та голота: що то, сказано: молода сила! тільки вміло орудуй єю, вона тобі й землю переверне! Горить робота: хлопці носять, — майстрі складають! А місяць з зіроньками їм присвічують та радіють, що в Семена на пожарищі, буцім тісто на опарі, хата росте. Тоді вже всі ми вгадали, на що дід гроші позичав.
