принесло от сього монополю, розташувався-б він власним шинком! За рік, за два була-б у його й хата, і кімната, і гайок, і ластовень, і левада!.. Воно хоч і клишоноге, а метке… Що то воно буде з сього монополю? Чи на добро людям, чи на лихо? Мабуть, як на кого: доброму на добро, а лихому скрізь лихо… Горілка, кажуть, посмачнішала… Може й так… самій не доводилося коштувати: у Лейби на розторжю взяла собі відерко, то воно й протягне у мене через усю зиму. Яка о мене питуха? Така, як з божої корівки; єдине про людей держу: без чарки не можна, а коли-б не люди, так про мене — хоч би її й вік не було!..
Тієї самої хвилини баба Явдоха почула: хтось вулицею йде і співає:
„Як гуляв, так гуляв
У чоботях без халяв“..
— Се мабуть Терешко Кучменко? — промовила Явдоха. А пісня все близшала:
„Десь халяви погубив,
Закаблуки покривив,
А підошви хтось украв.
Лишилися переди…
Переди-ж ви, переди,
Не доводьте до біди“…
— Се ти, Терешку! Магайбіг! — озвалася Явдоха. А Терешко, буцім не до його, своє веде:
„Он, ген на горбочку
Сидить дідько в черепочку“,..
— От, чоловік! От, пекельна душа! — говорить собі на думці Явдоха. — Я йому бога, а він мені дідька!.. Терешку, се ти?
— Чи я, чи не я, спитай кого иншого, — відповів Терешко, спинившись проти Явдохи. На ногах у Терешка дійсне якісь шкарбани без халяв; на хребті латана свитина на опашку: розхристана сорочка чорна та й та без застяжки; на голові вилисіла шапка, але на-бакир.
