— Ось ну, лишень, ягідко моя, благослови попліч сісти; біля тебе й я помолодію.
— Сідай, — місця стане.
Терешко, сідаючи, якось не вгадав, та замість на колодку, сів Явдосі на коліна; вона пхнула його межи плечі й мовила:
— Цур тобі, п'яне барило! Отсе ще вигадав! Що мої коліна — ослін про тебе, чи що? Геть!..
— Хіба я на коліна тобі?.. Гадав на колоду!.. Та хоч-би й на коліна, шкоди тобі не буде.
— Важко, дурню! Таке опудало! Глянься! Ще коліно роздавиш.
Терешко сів доладу, облизав губи і, вискаливши зуби, мовив:
— Чую, що молодію біля тебе…
— Стара вже.
— Ба, коли-б у мене така стара!..
— Твоя Маруся молодша за мене.
— Не був я у неї на родинах, не скажу… Та хочби й молодша, що з того! Не чепурна та сухоребра.
— На що-ж брався з нею, коли вона тобі не до смаку?
— Тоді, як я брався, вона була пухка, наче тісто на опарі, і моторна, наче грушка краснобока, а тепер!.. От коли-б така, як ти, поздоров тебе боже!
Явдоха стулила губи, всміхнулася й мовила:
— Літа хоч кого висушать… Се ти обжинки справляєш?
— Вгадала, як в око вліпила: обжинки!... На печі орав, на припічку сіяв; у Лейби зажинав, у монополі обжався… Чисто обжався, останнього п'ятака дожав… Все через неї…
— Через Марусю?
— А то-ж через кого?
— Ой чи так воно! Була-б я твоєю Марусею, не пив-би ти у мене.
