ледачий, та старий вельми й такий трошки непритаманний.
— Сього, каже, долой! не годен!
Чи прошпетився чим Піддубень, чи чим другим неугоден став, про те не відомо… Люди його не любили таки; кажуть було: «йому-б в коловороті сидіти за цариною».
Добре, а кого-ж вибирати? той за того, той на сього, людей і багато, а ніхто не хоче. Окружний Шагафон і каже: «Не турбуйтесь і часу марне не зводьте, а зараз мені вибирайте на старшину Герасима Халимоненка! Де він? виходь сюди Халимоненко!»
Вийшов Герасим — наче крейда: злякався, та в ноги йому: «Паночку великий! змилуйтесь! куди мені старшинувати! Я чоловік молодий ще; хіба у нас мало є й старіших і дотепніших од мене! ослобоніть, паночку великий!»
А Шагафон на нього блимає та:
— Нельзя! не моя воля, єнорал казав.
— Ослобоніть, паночку! такий, сякий — немазаний! — всякого його величає та благає.— Я за вас вік богу молитиму, ослобоніть… Он у нас і Охрім, і Оверко, саме як-раз такі; їх і вибирайте!..
Воно таки се правда і який з Герасима старшина? Он Федір Ліщенко, або Наум Блинда, то сущі пронози, — не взяв їх кат; були вони й на конях, і під кіньми, і в ступі й за ступою; бачили лози й верболози, шилом вміють голити, — от вони як-раз саме такі, щоб на старшину. Так ні-ж, в'ївся в Герасима, наче кліщ в ягня… А отець Єрофтей і собі: «Годі, Герасиме, коцюбитись, нехай вже так, начальство хоче — й нехай, іди! дасть бог — гаразд буде; я твою вдачу знаю: тихенько гомонітимеш, а громада тебе слухатиме».
Не що робити — пішов: аж сплакнув бідолаха, вернувшись до господи; звісно — вже не по-людськи йому буде, — годі за людьми, треба за ігуменом. Громада собі
