велику силу в його впхали!… Як на твою думку, старшина, що млин коштує?
— Святий його знає! — кажу — коли-б на свої гроші, то-б і знав, а то на казенні… та ще за німецьким приводом!… Се вже велика рахуба…
— Одначе, як гадаєш?
Я сюди-туди, як-би його не вскочити в клопіт, — кажу:
— Мабуть за тисячу перескочило…
— Тю-тю! голова! Насилу в п'ять обійшлося!
Похвалили млин і поїхали, і німець той з ними. Тільки ми його і бачили. Хитрий Лембик: при комісії не пустив млина!
На Полупетра посвятили млин, звісно, щоб куций, буває, не шкодлив. На посвятини приїхав помічник окружного. Він і каже:
— Тепер нехай громада приймає млин на свої руки та мірошника вибере.
— Отсе так! — думаю, — отсе доїхали!… Се все Цимбалистий такого нам накоїв, — нехай же він сам тепер той млин приймає, доглядає й мірошникує.
Громада як почула — руками й ногами!
— Цур йому, пек йому, тому млину! Молоти будемо, а за догляд не беремось. Як се можна? Коли-б він ще людський був, а то казенний! Нехай йому те та се! Не хочемо! Хоч ви нам що, хоч і «сікуцію», а не хочемо!…
— Ви-ж прохали єнорала! казали, що вам млина бракує! — усовіщує громаду помічник окружного. А громада своє:
— Не наш кінь, не наш віз — не нам і поганяти!
— Та через що-ж ви цураєтесь?
— Ми не цураємось, а за догляд не беремось. Молотимемо в йому, дякуватимемо єноралові і усьому начальству, дай боже доброго здоровля, тільки визвольне от догляду, не вводьте в напасть!
