Присіло й воно до столу… борщ так уплітає, аж за ушами лящить. Слово по слові й почало воно зводити річ на млин. Я слухаю, а воно все йде до того, щоб я нанявся млин полагодити. — «Гм! — думаю собі, — чого се вони на мене намагають? Тут щось непевного є»… І до сина:
— А на, Степане, семигривеника та примчи нам кварту!
Думка в мене така: загалуню отеє литвинча, то воно може розвяже собі язик. І не помилився… на моє вийшло. По чарці, по другій, литвинча мені й виложило, як на долоні.
— Так і так, — каже, — як заходився отой палатський губерець рахувати, то вирахував, що на те, щоб привести млин до діла, треба найменше дві тисячі карбованців. Окружний тоді як заголосить: «бога побійтеся! Що се ви кажете! як се можна? Та коли ви єноралові подасте таку рахубу, він мене з світа зживе! Мені тоді й Сибіру мало, прямо живим в землю лягай! Скаже: куди дивився? Значить, за одно з німцем казенні гроші переводив, казну дурив, царського добра не пильнував… що я тоді казатиму?» Губерець на те й каже: «так що-ж зробити?» А окружний благає його: одпишіть до єнорала, що тут всього лагодження рублів на двадцять, а лишень заходу багато, бо иржа камінь обложила». Чи був хто таке: «иржа камінь обложила!» Зроду не чувано; отже благає окружний та й благає, щоб иржу ту написати, і тоді, каже, «я зо всіх своїх волостей майстрів зжену та із своєї кешені яку сотню докину. Шкода не моя… та що вже, аби лихо тихо… Справді, треба було ліпше доглядати мені за німцем… Губерець і каже до нього: «Звісно, пожалуєш ухналя, то й підкову згубиш»…
Я собі отсе все й намотав на вуса.
Отож вони й справді вивели таке, що иржа камінь обложила!..
