Небавом і Юрко заслаб і його рощитали… Що-ж його діяти? За наймичку ніхто з дитиною не бере…
І чоловік, і дитина недужі; грошей нема, їсти нічого; завтра треба вибиратися з сторожки…
І от сьогодні цілий день під дощем, в холодну негодь ходила Стеха по місту, шукала якої-небудь роботи… Ходила і прийшла… топитися, і страшно, і жалко стало їй, і вона вернулась знов на беріг… І жити тяжко, і топитися страшно…
Стеха рушила назад до сторожки…
Уся одежа на ній мокра, рубця сухого нема…
— Коли-б як отсю ніч перебути, — думає Стеха, — а завтра піду красти… Вже що бог дасть… але й красти треба уміючи; треба знати: де й коли зручніш… А піймають? тоді… тюрма!.. там нагодують… Гаразд… а недужий чоловік і дитина… Але-ж!.. Ранком до хазяїнів… заким вони повстають, можна де чим в пекарні у їх поживитися… сковородою, або що… скринька з грошима у шахві… як-би до неї добратися?.. хіба…
Стеха не додумала. Хтось ззаду так ударив її по голові, що вона снопом упала па пішоход…
Ранком Стеху зняли з дороги… Вона була мертва, з пробитою головою.
1874 р.
У Київі.
