Перша половина липня, саме жнива. Літня ніч коротка, але минула ніч трапилася така душна і якась така журлива, що я й очей не зводив. Недовідоме сумне передчуття розгоняло сон. Я встав з ліжка, одягся і рушив з двору до річки на кручу.
Було вельми рано, все ще спало і спало тим міцним сном, що, звичайно, перед світом обгортує усе живе. Небо, земля, дерева, трава, уся рослина, уся животина, усі люди на селі спали. Навкруги стояла мертва тиша; навіть на осиці, що росте біля брами мого двору, листя було нерухоме, не тремтіло; знати, що й повітря спало… Навіть собаки ніде не гавкали; жаби на лузі біля болота не «кумкали», мовчали; мабуть, з утоми і вони спали.
Я вийшов на шпиль кручі, що стрімкою стіною стоїть на самому березі Десни. Вода в річці стояла нерухомим сизим зеркалом, наче течія спинилася, вода застила. Річка спала, доки не збудить її червоно-золотий промінь ранкового сонця.
На тім боці Десни прослалася безкраїм срібно-білим килимом широка просторінь гречок, що тільки саме починали розповнюватися цвітом, а цвіт, перемішавшись з свіжою росою ранковою, напоїв навкруги повітря медяними пахощами… Скошене та ще не згребене на лузі сіно лежало тучними покосами і до гострих пахощів гречок примішувався свіжий, не менш різкий дух материнки, ромну та чебрику.
Заким я дивився навкруги та думками рівняв велича-
