кість і багатство природи до тих убогих халупчин, з солом'яними трухлими покрівлями, з чорними дерев'яними димарями, до халупчин, в яких спали тепер придавлені темнотою й малопродуктивною, хоч і непомірно-тяжкою працею, «царі» природи, — густа блакить на східній стороні сонця почала рідшати, яснішати; на край-небі, буцім би з-під землі, почала виходити біла смуга: зірки десь ховалися, зникали, а смуга та все ширшала, потрошечку набиралася ясно-рожевого коліру…
Зоря ранкова занялася, розгорілася, навкруги почало розвиднюватися… Луг і покоси посивіли; по них блищать-мигають искри-самоцвіти…
Тихою течією дмухнув свіжий вітерець ранішній; шелеснув незримими крилами по воді, по траві, по листві й почав будити річку, кущі, дерева, птаство, худобу і людей. Річку поняв легенький, рідкий туман; в сизій воді через туман відбиваються смугами, мінячись, коліри ранкового неба; блідо-рожевий, жовто-золотистий, ясно-зеленкуватий, блакитний…
Тишу зрушив голос корови, мабуть, зголоднілої за ніч; мабуть, їй огидло коло порожніх ясел і тягло швидче на стерню, скроплену росою, і вона поспішала збудити свого сонного господаря. Далі десь гавкнув собака густим басом; до його з болота ще товщим басом обізвався бугай… За кілька хвилин в гайку защебетало птаство свій «добрий день». Іволга пильнувала своїм голосом покрити хор дрібного птаства, але дзвінкий її голос покривав голос иншого хору; на селі ревів товар, ржали коні, мекали вівці, рохкали свині, гегетали гуси, над колодізями скрипіли журавлі. Почався день, минув спочин, прийшла праця й загадала людям роботу.
Я з свого горбка бачу по дворах ранкову метушню: скрізь поять худобу, прочиняють ворота; старіші мажуть вози, підлітки женуть гулящий товар до череди; пастух сурмить серед майдану; підпасачі хвиськають пугами; товар підтюпцем рушає з майдану; отари йдуть повагом і здіймають страшенно густу куряву.
