Ні, ні! ви собі кажіть-говоріть, що знаєте, а я й слухати не хочу… І мала дитина скаже вам, що не к добру воно йде… Хіба коли таке у нас бувало, яке тепер завелося! Гляньтеся! така дитина, що ледве на і п'ядь од землі, а вже й воно спинається, щоб поверх старих голів ходити!.. Бога люди забули; злодійство таке розвелося, що й не сказати; дітвора — і та вже краде; нігде нічого не вдержиш, не сховаєш, в зубах носи — і то вирвуть!.. Од злодійства недалеко й до душогубства. Аби раз знялася рука на чуже, аби раз вона відважилася розвязати у чужому мішку зав'язку, здійметься вона й до замка в церкві, і до ножа на шляху, і до сокири…
От і в нашому селі!.. Мені — хвалити вседержителя! — на восьмий десяток береться, а зроду-віку такого не зазнаю, яке тепер твориться; чисто — наче завтра антихриста сподіватися! Не без того, що було ряди-в-годи і в нашому селі прокинеться крадіжка, так же крали по нужді, або який захожий циган, чи хто з отих щетинників-бородачів, а щоб з своїх хто — так ні! А тепер свої крадуть! Он Євген Шолудь пасіку обікрав; Лаврін Спориш повитягав у попа з комори смушки… та що вже й казати — діти крадуть! Воно й не диво! страху ніякого нема; різки вивели, а словом не діймеш!.. Попа не слухаються, а більш нікому напутити дітей; батьки-б, сказав!.. Овва! які тепер і батьки! Не вміє инший і перехреститься! Тільки слава та, що
