християни, а суще сказати, так самі пекельні ироди.
Та ще як: само прокрадеться та ще й другому клопоту наробить… Ну, не до віку-ж воно так буде. Господь довго терпить, та вже як і прогнівається!.. А я вже помічаю, що гнів отой праведний прокидається на нашому селі…
От на тім тижні Шпаків Іванець — підліток ще, а вже прокрався: у попа грушу обтрусив… він же поїв ті груші, смакував, а людям довелося видихати їх. А воно-то не легка річ чужу глину класти на свою спину, та ще старій людині, отакій як я. Я ні в що не втручаюся, знаю свою господу та молитву царю небесному, а більш нічого. Отже хто кислиці поїв, а на кого оскома напала.
Зроду-віку ні в якому суді й нога моя не була, знала я свого попа та благочинного, а воно — отой Іванець — накоїло такого, що мене на старості-літьох потягли до слідства; потягнуть, кажуть, ще і в суд… Звісно: не їла душа часнику, не буде й смердіть, а все-ж прикро. Я цілий вік прожила по закону й на суд божий хоч зараз готова, а вже оті сіпаки!.. і заступи, і огради од них, царице небесна… Звісно, всяк чоловік не без гріха, може і я де в чому пригрішила, але великого гріха за мною не було і нема.
Наш отець Максим — на що вже, і господи! який він строгий, — а хоч-би тобі раз мене на поклони поставив, або що!.. не було сього!.. Я на собі усе перенесу, а людям лиха не заподію…
Отець Максим попує у нас десять літ. Люди і про його, і на його… Ігі!.. ще як ремствують, кажуть — не вживчивий; а я, хоч-би тобі раз який почула на собі його руку… Коли що таке і не до смаку, лучче змовчу, бо добре тямлю, що часом бовкнеш язиком та й нашкодиш собі… Мені яке діло до попа; я себе знаю, а до чужих підошов не додивляюся, не так, як ота Танька Халюсенчиха, або Олена Чмелиха. Їм до всього діло;
