— Благайте отця Максима: його воля… аще розрішить, аще звяжеть на землі, тако й на небесі…
Пішли вони до попа, давали йому на молитви — не взяв.
Знов вони до мене. Кажу їм:
— Просіть, благайте… Може тому не взяв, що мало давали… Скільки ви йому?
— П'ять карбованців…
— Ой, ой! та се і я не взяла-б, а то — попу… Як можна! в такому ділі!.. крадіжка!.. І такі багатирі, як ви!… Тут не п'ять, а п'ятдесят мало… І свічки, і олива, і ладан, і на причт, а що-ж йому зістанеться? Самі, здорові, судіть!
Старий Шпак накинув ще десятку; послали з Іванцем. Отець Максим грошей не взяв, а Іванця дурно дві години напучував, щоб не крав; розповів йому, як карають за крадіж у пеклі, показав йому на картинах, яке страхіття у пеклі… Гарні ті картини, тільки що страшні… ну, то-ж на картинах, а дійсне ще гірше! подумаєш — аж млосно стане.
Я радила Шпакам не поскупиться… Так де там! Шпачиха-б не від того: нехай би й п'ятдесят, так-же гроші не у неї, а у Шпака; а Шпак, як підкова та: «хоч ви мене огнем печіть, а більш двадцяти п'яти не дам!» І не дав. Але-ж гріх дурно не минає, треба його завчасу спокутувать… а вони ждали і самі не тямили чого… Тим часом тієї-ж таки ночи Іванцеві приверзлося, що він вже в пеклі, що чортяки мордують його… одно слово, приверзлося усе те, що бачив він на малюнках: і чорти, і огонь, і смола, і все таке… Воно й не диво: грішній душі рай та янголи не присняться!
Схопився хлопець зо сну; кричить, б'ється, просто несамовитий став… І те сказати: таке воно зроду полохливе вдалося, всього було жахається: отсе було аби смеркло, Іванець і в сіни сам не вийде, боїться: «з-під
