досі не навели дитину на спасенний шлях, так, значить, вони не дотепні на таке діло; нехай, значить, начальство потрудиться…
Старшина, немов наперекір, як затявся, — верзе своє: «не буде сього, не буде та й не буде, щоб ми дітей катували»…
Отець Максим і тепер не розгнівався, а взяв Іванця, погладив по головці й каже:
— Коли ні начальство, ні батьки твої не дбають про тебе, не хочуть обмити з тебе нечисти, так я повинен обмити твою душу. Подумай, чадо моє! що преуготував тобі рогатий дідько на тім світі? — І почав ясувати йому, як труситимуть чорти йому душу, як пхатимуть йому в пельку огняні груші.
Іванець так уважно слухає аж тремтить… З тим і порозходилися.
Увечері йде до мене Іванець з матір'ю.
— Дайте раду, як ублагати попа. Люди кажуть: він клястиме його. — І почала голосити, а Іванець і собі за нею.
— Я, — кажу їм. — невістна про те, як отець Максим чинитиме; він у волості хвалився, що молитиметься за Іванцеву душу…
— Ото-ж воно й є: правитиме по живій дитині панихиду… се-ж і буде клятьба.
— Гм! його діло… звісно… за раба божого Іоанна… а хто сей Іоанн — про те він знає.::
— І всі люди знатимуть…
— Мовчки собі може й знатимуть, а ніхто не доведе, не докаже.
Плаче Іванець і мати його плаче, а я думаю собі: се добре, що вони плачуть о гріхах своїх; нехай! швидче господь помилує.
— Голубко-дячихо! — озвалася стара, — поможіть! я страх боюся, аж жах бере… пам'ятаєте, як у Прокопихи рука була однялася з попового прокльону?…
