— Бо тут зручніше красти: просто з хати полюй і на спиці, і на маточини. Мудрі голови у дияволових злодіїв! Тямлять — де вибрати місце на злодійське кипіло: з двох боків болото, з третього — пісчуга по коліно, ні приступу до них; сидітимуть безпечно, наче у фортеці.
Минуло років зо два: Чепіженки окукобились під моїм лісом, жили собі, майстрували над колесами, мого лісу, спасибіг їм, не займали. Де вони добували собі потрібного дерева — не відаю. Онисько твердив своє: «крадуть».
— А може й купують, — кажу я.
— Коли-б купували, — так купували-б у нас, а то їздять кудись за три-дев'ять земель… Крадуть… та біс з ними, — аби наше було ціле.
Аж ось на третю зиму почалося справджуватися колишнє Ониськове вішування: що-тижня коли не два, так три двойники, таких, що саме на обіддя — хтось і зрубає у мене в лісі. Онисько лютує:
— Се вони — оті кляті Чепіженки! на моє вийшло, казав: не давайте селитися під лісом. Сказано: звикне собака за возом — побіжить і за саньми.
— З чого ти знаєш, що то Чепіги?
— Більш нікому.
— Ти-ж не підстеріг!
Онисько аж зубами заскреготів.
— Коли-б я їх підстеріг — ігі! я-б їх почастував льотками!
— А ти-б навідався до них на хутір та никнув-би в клуню; може-б по свіжому сліду й знайшов порубане дерево.
— Нехай їх огонь візьме! не можна й до воріт до них підступити; завели цілу зграю такої лютої собачні, що й кишки виметає.
— Рушницю бери.
