Вступ.
Сто літ минало, як в поганській крови
Хрестовий Чин купався на півночі;
Давно вже шию вгнув Прусак в окови,
Або втікав з душею в світ, за очі;
А за збігцем німецькі гнались стежі,
Вязнили, били, по литовські межі.
Німан сумежні розділив народи:
По сей бік вод блищать святинь гребені,
Шумлять ліси, богів житла свячені;
По той бік знову на узгірю вритий
Хрест, Німців знак, чоло зніс гордо в небо,
Грізні до Литви рамена знімає,
Мов би гадав всі землі Палємона
З гори обнять і загорнуть під себе.
По сей бік молодь литовська юрбою,
У колпаках та у медвежім строю,
З луком і жмутом стріл в кріпкій долоні,
Пильно німецькі слідить обороти.
По той же бік в панцирі та шеломі
Їздець німецький зір впялив у Литву;
Ладить рушницю й шепоче молитву.
З обох боків сторожать пильно бродів.
Німан, що всіх вязав колись дружбою
