То на лицарство все сіяв тривогу,
Йому вінки давали й перемогу.
Не лиш хрестові знали його чети,
Де молоді оружжям вславив літа,
У нього були найкращі прикмети:
Вбогість, покора та погорда світа.
Він не прославився серед громади
Ні гладким словом, ні гнучким поклоном,
Ані мечем для користи чи влади
Не торгував зі сварливим бароном.
Він для святої жертвувався справи,
В монастирі літа провів найкращі,
Не бажав блеску, почестий ні слави;
Навіть чеснійша й краща нагорода,
Ніжна краса і пісні насолода,
Були чужі його холодній вдачі.
Від гарних лиць він очі відвертає,
Від чарівної бесіди втікає.
Невже холодний, гордий був він з роду,
Чи став в життю? Хоть не старий роками,
Мав срібний волос, на лиці негоду,
Що виявляє старечість страдання,
Годі вгадати. Та були хвилини,
Коли любив гуляти з юнаками,
Любив розмову й усміхи дівчини,
Шутки боярства відбивав шутками,
