Кромі одної, що вістить розраду.
Усі слухач з ним ділить почування,
Кромі одного — кромі сподівання.
Нераз-то браття так його застали
І надзвичайній зміні дивувались,
Конрад зривався, ставав хмурий, лютий,
Лютню кидав, не брався більш співати;
Якісь слова безбожні став метати,
Щось Гальбанови говорив до уха,
Кричав на військо, видавав прикази,
Страшно погрожував — кому, не знати.
Браття в трівозі. А Гальбан сідає
І Конрада очима прошибає,
Зором глядить, діймавим і суворим,
Повним якоїсь таємної мови.
Чи згадує що, чи дає пораду,
Чи жах у серці Конрада він будить,
Та на чоло його погоду зводить,
Жар в очах гасить і лице холодить.
Буває так на ігрищі, як сторож
Випустить льва і гасло дасть до бою,
Лев схопиться. Могучий рев зірветься
З його грудий і потрясе юрбою.
Жах всіх обгорне. Тільки не здрігнеться
Сторож один — на грудь складає руки,
Очі впялить в королівську звірюку,
І тим безсмертним душі талізманом
Держить звірячу силу на припоні[1].
