А як поріг святий переступила,
Звалили цегли і важке каміння,
З Богом її лишили і з думками;
І браму, що за нею зачинили,
Ледви в день суду ангели відчинять.
В горі віконце, решітка, склепіння…
Народ віконцем подавав їй страву,
А небо — вітер слало і проміння…
Грішнице бідна! Чиж життя негоди
Молоду душу так прибили горем,
Що ти злякалась сонця і погоди?
Відколи в свому заперлася гробі,
Ніхто її не бачив при віконці,
Щоби бажала віддихнуть на сонці,
Глянуть на небо, як зорями скриться,
На цвіти, що всю землю застелили
І над все кращі своїх ближніх лиця.
Знали лише, що ще живе небога,
Бо ще нераз паломника святого,
Як нічю під ці мури примандрує,
Любої пісні дивний звук вчарує.
Церковної це пісні звук чудовий.
І з пруських сіл забавленій дітворі,
Що розгулялася біля дуброви,
Ввижається в вікні бліде світелце,
Неначе промінь досвітної зорі,
Невже це коси її або очі,
