Німан сестру на филі вхопить рвучі,
В обійми візьме дужі і холодні,
Та понесе на плеса, вирі й кручі,
Щоб разом згинуть у морській безодні.
Й тебе заберуть в далеку чужину
Від рідних нив, Литовко синьоока!
По тобі теж всі спомини загинуть,
Будеш сумнійша ще, — бо одинока.
Дарма ріці і серцю говорити,
Дівчина любить, Вілія мандрує;
Вілії прийдеться в Німані згубитись,
Бідне дівча в тюрмі літа марнує.
