III.
Вже Конрад книгу пресвятих законів
Закрив. Скінчив молебень. Вияв у руку
Великий хрест і меч підняв великий,
Символи власти братського Владики.
Горде чоло підніс; журба понура
Лягла на ньому. Вкруг поглянув оком,
В якому радість обнялась з журбою.
І дивний гість, чужий і невідомий
Усміх — вкрасив його лице похмуре,
Мов блеск, що ранню хмару проганяє,
Та сповіщає сонця схід і громи.
Запал його і очі й все обличча,
Серця братів сподіванням сповнили;
В уяві йдуть на бій із ворогами.
Бачать: поганська кров пливе ріками.
Хтож з вождом їх готов помірить силу?
Хто його зору й меча не зжахнеться?
Дрожіть Литовці! Хвиля наступає,
На мурах Вильна хрест святий засяє.
Марне сподівання. — Йдуть дні за днями,
Минає рік в безділлю, в супокою;
Литва кипить, а Валлєнрод негідно
