І мовчки буду слези проливати.
Пращай на віки, пращай, мій єдиний,
Най згине спомин тієї години,
В якій не мав ти серця надо мною…
Конрад.
Так ти май серце! Тиж мені звіздою!
Стій! Вислухай ти мойого прохання,
А ні, об мур ударю головою,
Буду молити Каіна сконанням…
Голос з вежі.
О, ми обоє згляньмось над собою!
Згадай, мій милий, який світ широкий,
А нас лиш двоє в цім широкім світі,
В пісковім морі дві роси краплинки;
Легенький вітер з земської долини,
Счезнем на віки: разом нам вмірати!
Я не прийшла сюди тобі на муку;
Я не хотіла обітів складати,
Бо небу серця не могла віддати,
Поки у ньому милий мій царює;
Зразу гадала я піти в черниці
І в монастирі віку доконати,
Та там без тебе все довкола мене
Таке було нове, чуже і дике.
Я пригадала, що ти присягався
Колись вернути у город Марії,
Щоби пімститися над ворогами
І свій безщасний нарід захистити.
