І ти прийшов, почув мої зітхання!…
Колись молилась я, щоб тебе вбачить
Хотьби у сні, у привиду хвилині…
Якеж тут щастя! Ми можемо нині
Разом заплакать…
Конрад.
Щож нам по риданню?
Яж плакав, тямиш, коли виривався
На вічні віки із твоїх обіймів;
Як добровільно щастя відрікався,
Щоби кріваве довершити діло.
Вже мучеництво моє покінчилось!
Звершаються бажання і обіти,
Як час наспів, що я пімститись могу,
Ти видерти бажаєш перемогу?
З часу, як ти знов глянула на мене
З вікна вежі і знов у всій вселенній
Нічого більш нема для мого ока,
Лиш озеро й твоя тюрма глибока…
Кругом усе кипить війни бажанням,
Серед мельодій труб оружжя гуку
Я втомленим, нетерпеливим ухом
Шукаю вічно ангельського звуку
Уст твоїх. День для мене вижиданням.
А як вечірні надпливуть години,
Я продовжити рад би їх думанням.
В моїм життю лиш вечорі остали!
А в брацтві гомін невдовілля чути
