Ніч розвівалась; рання, тиха зоря
Клалась промінням на дрімучі води;
А поміж сонне листя деревини
З шепотом нісся подих прохолоди.
В гаю пташня тихенько заспівала
І вмовкла знову — наче знать давала,
Що пробудилась нині надто рано.
Підвівся Конрад і на вежу глянув,
Дивився довго на решітку ржаву;
Вже соловії обізвались в гаю.
Конрад начільник на лице насунув,
В плаща сувої голову ховає,
Пустельницю попращав рукою,
І в кущах згинув.
Так дух пекольний від воріт чернечих
На голос дзвона ранного счезає.
