Як пошесть має Литву навістити,
Віщуна очі її прихід знають;
Бо коли правду кобзарі співають.
На цвинтарях і на пустих рівнинах
Являється нераз опир-дівчина[2]
В білю. Вінок чоло її вбірає.
Чоло ж понад верхи дерев сягає,
В її руці скрівавлена хустина.
Сторожі замків закривають очі,
Сільські собаки сиру землю риють
Та вітрять смерть і божевільно виють.
Дівчина йде і лихо скрізь віщує,
На села йде, на городи багаті;
А скільки раз хустиною замає,
В стільки палатах пустка залягає,
А під ногою зноситься могила.
Погубний привид! Та більшу погубу
Литві по той бік Німана віщують:
Блискучий шелом і струсові чуби
Та плащ широкий з чорним хреста знаком.
Куди ногою ця мара ступила,
Там вимірають городи і села:
Немов у гріб кладеться вся країна!
Ах! хто литовську душу спасти в силі,
Приходь, спічнем на народів могилі,
Подумаєм, крізь слези заспіваєм.
