Пісне, у тобі чудотворна сила,
Що у-одно давне з грядущим вяже.
Народ там склав героя свого збрую,
Почувань квіти й думок своїх пряжу.
Ти криця! Й пеклу її не зломити,
Поки тебе народ сам не знеславить;
Народня пісне! В тобі будуть жити
Всі памятки з днів горя і з днів слави,
У тебе голос ангельський і крила
А иноді й меча жостока сила!
Полумя зїсть мальовані події.
Багацтва знищать оружні злодії,
Пісня спасеться, житиме в народі;
А коли подлі душі не уміють
Вливати в неї і жаль і надію,
Тікає в гори, до руїн приляже
І поколінням все минуле скаже.
Так соловій, як криша лиш займеться,
Наляканий загравою, зірветься,
Летить далеко у ліси, та дебри,
Й мандрівникови на згарища й гроби
Співає тиху пісоньку жалоби.
Гей, слухав я пісень! Ратай, бувало,
Як плугом кости виорав на ниві,
Задумався і на вербовій дудці
Грав за усопших молитви тужливі.
Про вас співав старі, бездітні дуки.
Луна ішла. Я вслухувався в звуки.
