Тиж невольник; одинока збруя невольників-зрада
Лишися ще і навчися від Німців, як воювати,
Старайся здобуть їх довіря, потім побачим, що діять…“
„Корився я старому, ходив із військом Тевтонів;
Та у першій потичці, як лиш побачив прапори,
Як лиш народу мойого почув я боєву пісню,
До наших я полинув, старця веду за собою.
Як видертий з гнізда сокіл, годований у клітці,
Хоть муками строгими ловці заберуть йому розум
І пускають воювати його рідних братів-соколів:
Як піднесеться у хмари, як вкруг погляне очима
По безмежних просторах своєї синьої країни,
Вільним повітрям відітхне, шелест крил своїх почує…
Вертай ловче у хату, з кліткою не жди сокола!…“
Скінчив говорити; а Кейстут слухав і слухала пильно
Донька його Альдона, як божество молода і гарна.
Пливе осінь, а з нею йдуть вечорі сумні і довгі;
Кейстутова донька в сестер і подруг громаді
До кужілі сідає, або бавиться пряжею;
А як голки мерехтять і крутяться веретена,
Вальтер стоїть і говорить казки про краї німецькі
І про молодість свою. А те все, що говорить,
Ловить ухом дівчина, і в гадках зберігає;
Все на ізуст уміє, було крізь сон повторяє.
Казав Вальтер про великі замки і городи за Німаном,
Які багаті убори і величаві забави,
Як лицарство преславне на герці копії ломить,
А дівчата з кружґанків глядять і вінки розділяють.
