Як лиш сніги посчезали, жайворонок в гору знісся,
Другим землям ця пташка кохання й розкоші віщує,
Бідній Литві рік в рік ворожить різні й пожежі; —
Пливуть ряди Хрестоносців, несчисленою юрбою,
Вже від гір за Німаном в Ковно луна долітає
Гомін великого війська, лоскіт збруї, іржання коней.
Як мрака табор суне, майдан широкий займає —
Сям і там миготять прапори начальних сторожей,
Мов блискавка перед бурею. Над берегом Німці стали,
На Німан кинули мости, Ковно кругом облягають.
День в день від таранів валяться мури і вежі,
Ніч в ніч міни страшенні риють землю мов кертиці.
Під небом летять бомби страшні, зловіщі, огненні
І мов сокіл на птахи, з гори об дахи вдаряють.
Вже з Ковна лиш румовище; Литва до Кейдан відступає,
А звалились і Кейдани, Литва по лісах і горах
Борониться; Німці йдуть дальше, палять і грабують.
Кейстут з Вальтером перші в бою, останні відступають;
Кейстут вічно спокійний; він навик від дитинства
З ворогом битись, наступати, перемагати, втікати,
Він знав, що його предки все з Німцями воювали;
Йдучи слідами своїх предків, воював, не журився, що буде,
Инші були у Вальтера думи; він зріс серед Німців,
Знав силу Хрестоносців, знав що поклик їх вожда
З всеї Европи збірає скарби, оружжя і військо.
Пруси колись боронились, — змели Прусаків Тевтони,
