Великі серця Альдоно, мов улиї надто великі:
Мід їх виповняти не може, стають для ящірок гніздами.
Прости!, люба Альдоно сьогодня я дома остану.
Про все сьогодня забуду, останем тільки для себе,
Як колись раньше бувало. Завтра“… не вспів докінчити.
Яка радість Альдоні! Подумала небога,
Що відміниться Вальтер, буде спокійний, веселий,
Здається менче задуманий, в очах більше живого,
На лиці бачить румянець. Вальтер у ніг Альдони
Перебув цілий вечір. Литву, Хрестоносців і бої
Позабув на хвилину, говорив про дні щасливі,
Коли прибув на Литву, про першу з Альдоною розмову!
Про перший прохід в долині і про всякі діточі
Незабутні для серця події першого кохання.
Чомуж такі любі розмови словом „завтра“ перебиває?
Задумується знову, на дружину погляда,
Слези в очах заблестіли, хоче промовить, та жаліє.
Невже давні почування, памятки щастя давного
На се лиш пригадав, щоб із ними попращатись?
Усі розмови, всі пестощі вечора цего
Не вже це останне слово на свічнику кохання?
Дарма питати! Альдона глядить, вижидає,
Вийшла з комнати, ще через шпару заглядає.
Вальтер вино наливає, випив пугарів чимало
І на ніч лишив у себе старого вайдельоту.
Ледви сонце світало, дудонять на дорозі копита,
Два лицарі з ранним туманом спішаться в гори.
