Пішли на Литву наче хуртовина.
Хочеш побачить, вийди на окопи,
Поглянь на Литву, як згасає днина:
Вбачиш заграву, що небесні стропи
Потоками кровавих лучів миє.
Ось і воєн напастницьких події!
Змалювать легко: морд, різня, руїна,
Влеск, що юрбу бездумну звеселяє,
В якому мудрий із жахом признає
Голос, що мести взиває від Бога.
Вітри несуть пожежу і гуляють,
Лицарство йде залізною стопою,
Ковно взяли. Вже Вильно облягають;
Вкінці нестало вісти з поля бою.
Не видно вже огненної заграви,
Ще лиш в дали маячить знак крівавий.
А Прусаки з підбитої країни
І добичі і бранців виглядають;
Даремно шлють післанців по новини,
Післанці йдуть раз-в-раз і не вертають.
Росте непевність і збільшує муку,
І кождий рад би вчути — хоть розпуку.
Минула осінь. Метелиця віє,
А сніг шляхи рівняє з полем тихо.
І знов далеко небо червоніє —
Північні зорі? Чи воєнне лихо?
І знов огонь з далека надпливає
І небо знову кровю заливає.
