Зимовий ранок — сніг і метелиця,
Валлєнрод гонить поміж хуртовину;
Побачив беріг озера й долину,
Кличе й мечем вдаряє в вежі стіни. —
„Альдоно“ — кличе — „ми живем, мій світе!
Вернув твій милий — сповнені обіти,
Вони погибли — точно все здійснилось“.
Пустельниця.
„Альф? Його голос! Альфе мій єдиний,
Вже мир? Здоровий повертаєш з бою?
Більше не підеш?“
Конрад.
„Ні! ні, ради Бога,
Ти не питай; страшна була дорога,
Слухай і добре важ кождіське слово!
Вони погибли. Глянь на цю заграву!
Бачиш? — що Литва у сусідів коїть!
Сто літ Тевтон ще ран своїх не згоїть.
Влучив я в серце страшної потвори;
Счезли богацтва — жерело іх сили;
Міста згоріли, море крови сплило…
Моє це діло — по клятьбі все сталось —
