Сторінка:Кордуба Мирон. Болеслав-Юрій II (1940).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

князь не зобовязувався до ніякої підмоги, тільки обіцював стриматися від усяких кроків, які могли б нарушити добрі взаємини, що за володіння його предків наладналися між Галицько-Волинською державою та Німецьким орденом. Був це договір у роді новочасних пактів про ненапад, що зобовязував обі сторони зберігати строгу невтральність. Товчок підписати договір вийшов мабуть від Німецького ордену. Саме під цю пору Польща і Литва, досі ворожі супроти себе держави, підписали союз, зміцнений одружінням польського королевича Казимира з донькою Ґедиміна Альдоною-Анною (15. X. 1325 р.). Загрожений цим союзом Німецький орден мусів подбати, щоби до Польщі й Литви не пристав ще й володимирський князь. Насовується здогад, що грамота Болеслава-Юрія була також ціною, за яку Німецький орден випустив на волю членів посольства, захоплених в осені 1324 року.

Договір з 1325 р. був лише вступом до дальших переговорів з метою тіснішого звязання обох держав зі собою. До Володимира приїхав ґр. Сіґегард зі Шварцбурґа, свояк Романовичів[1], який вже перед десяти літами був посередником при підписуванні договору між Юрієвичами та німецькими лицарями. Вислідом цих переговорів була нова грамота Болеслава-Юрія II., виставле-

  1. Мабуть потомок Олени, доньки короля Данила, що віддалася за ґр. Ґінтера з Кефенбурґа.