Воєнний мінїстер Чернишев приїхав в 1842. р. на Кавказ, щоби виразити управі краю царске невдоволенє: »Ви хочете чинів і хрестів і пуджаєте нас верховинцями; а вони народ благородний. То »лицарі-палядіни« чаром дивним задержавші ся аж у наші часи. Не оружиєм, а любвою і ласкою треба їх приєднувати для Росиї«.
В наслїдок того виговора пійшли і инші способи в зносинах з верховинами Кавказа. Почали роздавати медалї і гроші повними жменями, звербовано кавказку ляйбґвардию і кінну черкеску дивізию — придумано цїлий ряд культурних та економічних заведень. Кавказцї відотхнули і почали вже годити ся на владицтво Росиї, але Чернишів попсував сам дїло. Наслухавши ся оповідань о лицарскости таких збойників як на пр. Хоґбар, що палений на стосї співав собі на муках свій страшний некролоґ, і побачивши в кавказких героях Марлінского і Лєрмонтова материял, з якого би мож злїпити щось чудно удалого для Росиї, перегараздив поблажливостию.
Єму жаль стало тих жінок і дїтий, що з кинджалом в руцї гинули на порогах своїх нужденних піднебесних сакель і він позалишував многі замочки, стягнув більшу часть війска з Даґестана і як найострійше заборонив дразнити чим небудь Шаміля і єго наїбів, а повелїв Москалям і власти старати ся о згоду і приязнь повставших племен.
