номъ, нѣ своєю наукою причинитися, чи до економічнои, чи до духовои по̂дмоги рускои справы и т. д.“
Ось длятого пише Теодозій Бродовичъ, архипрезвітеръ рускои, уніятскои, Луцкои капітулы въ своѣй книжцѣ зъ 1780 р.: „Знай Русине уніяте, що ты на завсѣгды въ своѣй ро̂дной землѣ позбавленый усѣхъ правъ и привилеѣвъ та всякои по̂льги, що дурнѣсѣнько силуєшься доказати свою вѣрно̂сть и поко̂рливо̂сть, дурнѣсѣнько стаєшь нево̂льникомъ на доказъ своєи прихильности до уніи. Тобѣ нѣхто не повѣрить, твоя доля вѣчно сумна. Полякъ буде тебе переслѣдувати, що ты Москаль, а Москаль за те, що ты Русинъ-уніятъ“.
Тодѣ загаломъ всѣ дисіденты не мали супокою въ Польщѣ. Августъ II. повтаряє присягу своихъ предко̂въ що до выключеня некатолико̂въ во̂дъ всѣхъ посадъ и урядо̂въ а кривда дисіденто̂въ въ Польщѣ тягнеться кро̂зь цѣле XVIII. столѣтє, коли вже всюды въ Европѣ змо̂цнилася релігійна терпимо̂сть. Уже въ 1718 р. на Гродненьско̂мъ соймѣ не припущено до сойму посла Піотровского зъ Землѣ Вѣлюньскои за те, що бувъ дисідентомъ. Заказано такожь дисідентамъ пріймати яки̂ небудь посады по мѣстахъ (го́родахъ). Наѣзды, напады и самоволя стають такъ части̂, якъ коли бъ се було XII. або XIII. столѣтє.
Въ пору безкоролѣвя и шведскои войны правобережна Украина переходить на часъ до Росіи. Але по битвѣ съ Турками, нещасливо̂й для Росіи, Петро I. мусивъ єѣ повернути Полякамъ. Въ указѣ оголошено̂мъ на Украинѣ було сказано: „Всѣхъ селянъ и мѣщанъ перевести въ „Малороссію“, се бъ то въ лѣвобережну Украину, а всѣмъ тымъ землямъ бути на завсѣгды пусткою“. Багато Русино̂въ уходить добровольно за для неохоты проти шляхты, другихъ силують полковники. Переселенцѣ беруть зъ собою всё, що лише годни̂ були забрати. Навѣть хаты и церкви порозбирали и взяли съ собою, а села и городы по̂дпалюють. Такимъ чиномъ стають Поляки зновъ властивцями пло̂днои пустынѣ, де вже по третій разъ починають появлятися громадки втѣкачѣвъ, що жіють зъ грабѣжѣвъ.
Надъ шляхтою польскою, якъ мы вже не разъ бачили, висѣла вже якась недоля. Що бъ выхо̂снувати дохо̂дъ съ поземельнои власности, вона мусила журитися, придбати робочои силы, до чого могла лише до̂йти, подаючи переселенцямъ вы-
