дати окреми̂ школы для рускои молодежи, но не зборонювати имъ во̂двѣдувати католицкихъ костело̂въ и ко̂нчити школы у отцѣвъ Єзуито̂въ. Вразливе слово „унія“ належить выкинути а заступити єго иншимъ и т. д.“ Такъ то замѣсть нахилити до себе Русино̂въ справедливостю, намагалися скрѣпити злученє деморалізаціею.
Деморалізація захопила особливо высше руске духовеньство. Ти̂ що до̂пняли єпископскихъ катедръ повысшою дорогою, дбали лише про себе а не про церкву, ихъ манили церковни̂ добра а не духовни̂ справы, вони провадили свѣтске житє а навѣть родинне, — однымъ словомъ, жили якъ магнаты, ишли походомъ оденъ проти другого, що бъ заграбити церковне майно, накладали на низше руске духовеньство податки и тягарѣ, а мѣжь тымъ церква нищилася, розпадала и упадала.
Не дивниця жь отже, що таки̂ пастырѣ не задумуючися, пріймали унію, до чого ще передъ своимъ высвяченємъ обовязувалися, а опо̂сля примушували до сего свои епархіи.
Єзуитъ Скарга приписувавъ упадокъ рускои церкви родинному (семейному) житю руского духовеньства, славяньско̂й мовѣ при службѣ Божо̂й и вмѣшуванюся свѣтскои власти до церковныхъ справъ.
Єзуицкій духъ не дозволивъ єму добачити властивои причины або либонь не хотѣвъ признатися, въ чѣмъ та причина злого.
Ся остання нимъ наведена причина, именно присвоєнє польскими королями право назначувати рускихъ єпископо̂въ по̂сля своєи вподобы мало тутъ велику вагу и вытворило багато лиха. Но було бъ несправедливо всю вину приписувати лише Єзуитамъ и Полякамъ. Вони лише выкорыстували лихій складъ рѣчей.
Русинамъ не доставало просвѣты а до другои половины XVI. вѣку не мали вони иншого письменства (літературы) кро̂мъ лѣтописей, грамотъ урядовыхъ и рукописныхъ церковныхъ книгъ. Правда, за часо̂въ Ярослава въ 1018 р. и по̂знѣйше, якъ свѣдчать учени̂, а мѣжь ними Шафарикъ, стояла просвѣта у Русино̂въ высше, нѣжь въ иншихъ Европейскихъ краяхъ. Но съ тои поры Русины пережили княжи̂ незгоды и усобицѣ, татарске лихолѣтє и релігійно-політичный польскій
