ній матеріяльний занепад у краю, розпорошення наукових і взагалі культурних сил, незабезпеченість культурних працівників та установ, розвал техніки — усе це давалося в знаки молодій нашій Академії й надзвичайно прикро одбивалося на всенькій її роботі, гальмуючи її, зменшуючи розмах, уводючи в занадто обмежені, тісні рямці. Не раз перед Академією ставало навіть питання про саме її існування, не раз життя її висіло на волосинці. Ця загроза стала була перед Академією вже в другій половині 1919 р., після проробленої за півріччя великої організаційної роботи. Денікінський уряд намагався був зовсім закрити Академію, в усякому разі припинив усякі асигнування і мало не півроку Академія животіла без усяких матеріяльних засобів, держачись виключно на самопожертовній роботі її працівників. Увесь 1920-й рік академічна робота провадилася серед політичних перемін та громадянської війни, а 1921-й — серед цілковитої матеріяльної руїни, коли протягом вісьмох місяців Академія та її установи не мали ні звідки ані копійки на свою роботу. На початку 1922 р. нові штати виключили сотні академічних робітників, багато з них і сами розбіглися через невимовно тяжкі тодішні умови життя по містах. А ті, що зосталися, багато мусіли витрачати часу й енергії не так на наукову роботу, як на боротьбу за саме своє існування… Сміливо можна сказати, що історія світової науки не знає
