Ця сторінка вичитана
що не чула, коли новобранці з неділею привітали, а за Гордійчиного Петра левадами затяг котрийсь тієї самої, що в письмі син згадував…
Вона загадалася:
— А мій-же Дмитро так тяг, що, коли співав, і старі слухали…
І прийшла до неї за ворітьми стара, ще од баби своєї, мабуть, за сто літ, пісня — така, що ніхто вже її в селах ніколи не заспіває, хіба лише мати, як розплачеться:
Ой, пустила синів за ворота.
Як тих соколоньків…
Хотіла заспівати Марта: чи з горя великого, чи з радости, але не було голосу, і не до лиця старій співати.
