Чорнобривий паровоз закашляв десь далеко колесами, несміло засвистів у степу, і замурзані села виглянули із-за горбів здивовано, а Половецьке назустріч аж поклонилося, наче хотіло сказати:
— Добри день вам! — Але засіяв сіянець дощ, заімжилося, і село не поздоровкалося…
А на тихий кашель паровоза підвівся з полу в своїй хаті Антон Радіонович Собачка і, потягаючись, голосно сказав до жінки:
— Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч!
Розпатлана жінка, з підсиненим оком, спала поруч; він штовхнув її грубо під бік і в'їдливо, ляскаючи в долоні, гукав:
— Хазяйка!.. Слава богу, вже день, а ти й досі сонька виводиш… Пора, стара!
Галька, обсіяна ластовинням та великими чорними бровами, злякано подивилась на свою долю — заспокоїлась, а спалені, смутні очі засміялись до Собачки:
— З ким діло маєш, то той і верзеться…
