— Спокійніше буде, не гавкатимуть, а то який чорт не прийде — не покладе, а візьме: Петлюра — вози, Деникин вози… Сідайте, підвезу: десь добре клюкнули? — безцеремонно поспитав він і стьобнув батогом коняку.
Собачка, скакаючи на воза, спіткнувся:
— Клюкнув, — сказав він, — бо служба така… От ти підвозиш мене, а сам, мабуть, думаєш: „чого ніхто не прислідить оце клешоноге бе-бе, щоб на той бік, га?“
— Я чоловік тихий, — одказує єхидно дядько, — не трогай мене — повік не зачеплю…
— …Задощилося, — міняє кліщуватий тему, — прямо день-у-день дощі, дощі… Хоч-би морози підскочили, — а в газетах, Антоне Радіоновичу, новинок ніяких? Я чув, — правда, чи брешуть, — Ніколай Ніколаєвич Одес зайняв?
— Брехня, — впевнено одказує Собачка, — ето контр-революціонери, а хто тобі говорив?..
— Так… на базарі балачки велися… — і маленьке дядькове око пильно вдивлялося в обличчя Собачки.
На конячий тупіт вискочив з однієї хати веселий огонь, перевернувся в калюжі, одбив зморене обличчя кліщуватого і плигнув на зелену дугу…
— Млинці печуть, — плямкнув апетитно Собачка, — а я, мабуть, борщ буду доїдать…
— Шуткуєте… — одказав дядько: — хіба при ваших достатках… — i закашлявся.
