пилася з подушечки, де сиділа, і вискочила до сіней впускати чоловіка, на порозі стала:
— Оце, мабуть, моя смерть іде…
Палажка побіліла, затрусилася і була схожа на підстрелене каченя: сіра спідничина, синя стрічка та ясні очі з пухкими бровами…
— Ждала?!
І дзвінкий лящ засвистів у сінях і важко ліг на змучене лице Гальки, а мокрий дощовик Собачка кинув додолу, поклав револьвера на стіл і скомандував у повітря:
— Роздягай, чого стала?
Галька роздягла… Листки з піснею про трьох сестер зайнялися перед її очима, захлинулась десь на припічку гарячими сльозами Палажка, — випали…
— Вечерять єсть?
— Ушки з ряжанкою, я думала ви не прийдете…
— Давай! Не могла полатать удень? — розсвітилася — досвіток хочеться… у-у, жлоби нещасні!..
Миску з ряжанкою Антон Радіонович кинув жінці під ноги, сам сів на покуті й гукнув:
— Дайош служебную папку!.. Бачиш, — звертається Собачка до Гальки, — всякий жлоб лягає спать, а ти за його гада анкету пиши, какоє настроєніє… чого ти хлипаєш, пошла спать… — гидка лайка випльовується на долівку, і в хаті тихо шелестить старечий голос баби Оксани:
