— Хотів-би я знать, який це гад сделав на мене донос за рядна і настільники бандитов… — запитує сам себе Собачка і відповідає — за пактом національности:
„Настільники і рядна я представив по описі разом з хлопцями, коли сопровождав бандита Ярового, а що не оказалось — не знаю, по всей верояті думаю, що пропали в дорозі, при сопровожденії, бо“ — ставляє крапку Собачка:
— Не всі ще явилися на амністію, а єсть нєкоторі в Гудимовому лісі, котрих не вияснив, з яких сел, а на подозренії в мене учитель Матвієць — звязок, і Костюченкова Мокрина, котора гонить самогонку“…
Перед очима Антона Радіоновича перебігає п. 27 анкети: отношеніє мєстного населенія к релігії?
…„Отношенія никакого пока сдєлать ніззя, бо всі ходять до церкви — каждоє воскресєніє, особенно старики й баби, а вред од етого я поясняю й на сходах і так у балачках“…
Він кладе на стіл олівця і, щось пригадуючи, важко підводить голову до темних, у павутинні з васильками, ікон, і мовчки тягне, скригаючи зубами, рушник, — а коли зривається з дерев'яного колочка (у його ще дідівська хата) жінчине благословення — мати божа з Христом на руках — кидає додолу й дико, скажено б'є чобітьми…
— На, на, на! — божевільно кричить Собачка: —
