Анелька понюхала свиту і побігла знічев'я за перекотиполем — гралася…
Хомиха вирівнялась, очі налилися кров'ю:
— Власть?! Ми нарошне тим кутком несли ікону, де „комизах“ живе, а він стоїть коло воріт — снопи з хлопцем привіз — ні слова, як заціпило, тільки й почули: „Хай казяться! Це попівський майок прийшов“ — сплюнув, і таке додав, що й не вимовиш…
Отець Василь:
— Ну, от, бачите…
— Нічого, батюшко, ідіть, ми за вас у тюрму, на хрест підемо — служіть молебствіє!..
Вони рушили… Вперед Анелька, за нею отець Василь і, вклякаючи на ліву ногу, Хомиха: дригне кривою ногою — схоплюється пил, а сука сторожко прислухається і здивовано ловить великодні дзвони поцюканої кулями церковці села Чорного…
Бідна Анелька, хіба вона знає радість старої Хомихи?
Не знає… Підсміхаються смугляві берези, і на заход-сонці червонішають, — тоді ламають дівчата молоді ялини, кидають на дорогу — злякано розступається бір…
…Горять дев'ять ставників, перший ставник горить у руках старого Коваля — за сорок десятин, а другий — віялка і молотилка Хомишиного сина, і