не міг підвестися з дубової лави, сидів мов прикутий.
— Свідєтєлі, гаварю — встать нужно, морда паршівая, когда гаваріт офіцер! Єсть у тебя свідєтєлі?!.
— Я могу, гасподін офіцер, доставіть… — тихо проказав Фінкельштейн, та офіцер уже його не слухав: його око спинилось на голяровому халаті:
— Ти что скажеш?!
— Я вас сєгодня бріл…
Офіцер оскальнувся посмішкою, а коли в залі залунали слова: „за Валєрію Ніколаєвну“ — незадоволено залишив допитувати й пішов до залі.
Жигало мимо своєї волі глянув до дверей; так, там, запалюючи папироси, стояв з рушницею Кравчина, готовий на все; він підморгнув Яші мовчати, а сам не спускав очей із старого єврея… Це вже була боротьба більша, аніж варті того гинзбурські кальсони!
— Всігда так, — глухо казав до вартового Роман: — всігда, говорю, невинного чоловіка бандитом роблять…
І він низько-низько насунув на очі кубанку, а коли вартовий офіцер знову з'явився на порозі вітальні, тоді Кравчина поспішно вискочив за двері.
— Свідєтєлєй доставіл?! Ілі я, — по-твоєму, — пойду за німі?..
— Ми, он сейчас, сію мінуту, гасподін офіцер, —
